Українське весілля – це велика кількість традицій. І всі ці традиції настільки цікаві і різноманітні, що неможливо про них не написати. Більшість традицій, які притаманні сучасним весіллям, дуже відрізняються від тих, які були у давнину. Однак, є й такі, які український народ все-таки зумів зберегти. Отже, ця стаття про старі весільні традиції українців.
Українське весілля – це велика кількість традицій. І всі ці традиції настільки цікаві і різноманітні, що неможливо про них не написати. Більшість традицій, які притаманні сучасним весіллям, дуже відрізняються від тих, які були у давнину. Однак, є й такі, які український народ все-таки зумів зберегти. Отже, ця стаття про старі весільні традиції українців.
Якщо вірити працівникам РАГСів, літо – це найбільш активний весільний сезон. Хоча насправді, раніше влітку ніхто не виходив заміж. Сезон весіль на Україні починався восени, коли польові роботи були завершені. Женитися восени раніше було більше необхідністю, ніж бажанням. Саме до цієї пори збирався врожай і виростало «м'ясо», потрібне для того, щоб накрити добротний святковий стіл.
У дохристиянський період одружувалися весною, коли все живе пробуджувалося від зимового сну. Саме цей період року вважався найсприятливішим часом для утворення нової родини. Із приходом Християнства ця традиція змінилася, адже піст, що припадає на цей час, забороняв всякі забави.
З давніх-давен коровай вважали головним хлібом будь-якої української хати. Він є символом родючості, продовження роду, сімейної та родової єдності, щастя, здоров‘я та благополуччя. Своєю формою коровай наслідує сонце і, згідно народним віруванням, є втіленням бога Сонця, який сходить на землю, щоб взяти під свою опіку молодят, що вступають в довге та щасливе спільне життя.
ФотогалереяПереглянути фотогалереї!Лінки4 найпопулярніші види весільних тортівВесільний рушник
Традиція випікати на весілля коровай та дарувати йогомолодятам прийшла до нас ще з язичницьких часів. Круглий весільний коровай споконвіків був головним учасником будь-якого весілля - великого чи малого, бідного чи багатого. Випікання весільного короваю завжди супроводжувалось спеціальними ритуалами та було одним з найважливіших етапів весільного обряду, з яким пов‘язано багато повір‘їв та правил.
Весільний коровай був обов‘язковим лише для першогошлюбу, вдівцям та вдовицям його не випікали. Найчастіше в приготуванні весільного короваю брали участь п‘ять-сім жінок-коровайниць. Коровайницями могли стати лише щасливі в шлюбі жінки, дівчата та вдовиці до цього ритуалу не допускались. Очолювала процес старша коровайниця - жінка, яка жила з чоловіком в любові та злагоді та мала хороших та працьовитих дітей, оскільки вважалось, що вона передасть свій сімейний добробут через коровай молодятам. Увесь процес випікання весільного короваю був чітко розрегламентований та супроводжувався спеціальними піснями.
Коровай обов‘язково оздоблювали фігурками з тіста: шишками, голубками, жайворонками, качечками, квіточками, колосками тощо. Зверху його прикрашали колосками пшениці, що втілювали достаток та добробут в сім‘ї, та гілочками калини - символу кохання, вірності, а також дітородіння в сім‘ї. Гілками та ягодами калини також оздоблювали і кімнату, в якій готували коровай.
Особливе значення надавалося і розмірам короваю. Чим більшим був коровай, тим щасливішим та багатшим буде подальше життя молодої сім‘ї. Тому коровайниці намагались випекти не лише смачний та гарний, але й, на подив гостям, великий коровай. Іноді його випікали розміром на весь стіл.
Вважають, який буде коровай, таким буде і життя молодих: якщо коровай славний - життя гарне; якщо коровай трісне навпіл - дуже погано (розлучення); якщо коровай западеться - також недобре; якщо коровай дуже загнітився, то невістка чи зять будуть дуже сердитими.